16-річний альпініст Микита Лубенець: «Гори - єдине місце, де мене ніхто не чіпає»

Шістнадцятирічний криворізький альпініст Микита Лубенець успішно здійснив сходження на дві альпійські гори. Під час експедиції нашого земляка супроводжував його тренер - майстер спорту міжнародного класу з альпінізму Геннадій Копейка. За словами наставника, Микита продемонстрував високий рівень фізичної, технічної та психологічної підготовки, витримку, дисципліну та впевнено подолав повні маршрути підйому і спуску на обох

вершинах.

Ми зв’язалися з обома підкорювачами гір, аби дізнатися більше про підготовку до нелегкого сходження, саме сходження та плани спортсменів на майбутнє.

Наше знайомство з Геннадієм Копейкою відбулося по скайпу. Зараз легендарна серед українських альпіністів постать мешкає у Харкові. У радянські часи Геннадій активно штурмував гори. І не безуспішно. Йому першому серед українських альпіністів підкорився спочатку Еверест (8848 м), а потім К2 (Чогорі).

- Чогорі - це друга за висотою після Евересту вершина (8611 м), - пояснює відомий альпініст. - Але вона вважається набагато складнішою та небезпечнішою горою для сходження, ніж Еверест. На Евересті успіх

багато в чому залежить від витривалості та фінансових можливостей, тоді як К2

вимагає серйозних технічних навичок скелелазіння та подолання льодових ділянок.

В активі альпініста ще сходження на Південну стіну Лхоцзе.

- Це один із найскладніших і найнебезпечніших альпіністських об’єктів у світі,

розташований у Гімалаях. Цей прямовисний схил заввишки понад 3200 м довго вважався «непрохідним», але ж ми змогли, - хвалиться Копейка. - І до цього часу, крім нашої групи, її ніхто не здолав. Під час цього сходження українець познайомився з британцем, який живе в Швейцарії.

- Ми планували разом написати книгу про історію українського альпінізму. Ми

це зробили, зараз шукаємо видавництво, - розповідає підкорювач гір. - Я до свого захоплення працював оператором на телебаченні. А тому всі свої сходження фільмував. І зараз британська кінокомпанія робить документальний фільм, використовуючи саме мої кадри.

Зараз Геннадій Копейка є віце-президентом Федерації альпінізму та 5-2

скелелазіння України, очолює правління клубу альпіністів у Харкові. Минулого року він випадково познайомився з криворіжцем Микитою Лубенцом. Побачив, як у того горять очі. Юнак попросив допомогти йому підготуватися до сходження на Монблан. Чому Микита обрав саме цю вершину, невідомо. Проте Геннадій Копейка охоче погодився допомогти недосвідченому альпіністу.

- Микита - цілеспрямований , самостійний і достатньо впертий хлопець, - ділиться тренер. - Монблан так Монблан, чому б і ні.

Монблан - це найвища вершина Альп та всієї Західної Європи (4806 м), розташована на кордоні Франції та Італії. Її назва перекладається з французької як «Біла гора», оскільки вона цілий рік вкрита снігами та льодовиками.

- Коли ми йшли в гору, була погана погода, - згадує Геннадій Копейка. – До речі,

у той день ніхто не досяг вершини. Нам вдалося дістатися тільки позначки в чотири тисячі метрів. - Крім того, з’явилася ще одна проблема. Микита ще зовсім молодий, йому не вистачає витривалості. Це все приходить з досвідом. Також я побачив, що у нього є проблеми з координацією рухів. Підійматися вище не було сенсу, тому наше сходження на цьому закінчилося. Пізніше

ми дізналися, що наступного дня на цьому маршруті загинули два альпіністи.

Після невдалої спроби досвідчений альпініст запропонував Микиті підтягнути

фізичну форму. Познайомив хлопця з професійним тренером зі скелелазіння і дав кілька порад. І почалися сірі будні. Микита буквально не вилазив зі спортивного залу. Крім того, він набивав великий рюкзак важкими речами і ходив сходами: вгору-вниз. Плюс - хлопець лазив по невеликих скелях, тренував руки і ноги.

- Через рік я побачив зовсім іншого юнака, - розповідає Копейка. - Крім вогника в очах, я тепер побачив, що він дійсно готовий до сходження. Монблан ми вирішили не чіпати, а тому я запропонував піти на Монте-Розу. Конкретно, на пік Дюфур, це - 4634 метри. Це - друга за висотою гора в Альпах і найвища точка в Швейцарії. Я йому запропонував йти на неї для акліматизації. І для того, щоб спробував себе, повірив у себе. Цього разу все вийшло. Хоча і не без проблем.

- Коли ми піднялися на вершину, Микиті стало зле. Це типова гірська хвороба.

Треба віддати хлопцю належне, він не панікував. Тільки трошки розхвилювався,

- згадує відомий альпініст. - Я йому сказав, попий кока-коли, потім ми спустилися на 200 метрів нижче, і йому стало краще. Він розумний хлопчик, слухається порад, і тому був результат. Але Микита Лубенець захотів більшого.

Він майже одразу запропонував тренеру трохи відпочити і почати сходження на

Маттерхорн. Висота цієї вершини складає 4478 метрів над рівнем моря.

Маттерхорн має примітну чотиригранну пірамідальну форму зі стінами, зверненими на всі боки світла. Геннадій Копейка погодився, він був впевнений у фізичній підготовці напарника.

- Маттерхорн - це символ Швейцарії, навіть на обкладинках славнозвісного шоколаду намальована саме ця вершина. На її фоні там пасуться щасливі швейцарські корови, - сміється Копейка.

Микита Лубенець багато часу до сходження приділив технічному оснащенню.

- Треба бути завжди готовим до будь-яких екстремальних ситуацій, - розповідає

хлопець. - Гори не вибачають неуважності. Якщо Монте-Роза - це пологий маршрут, він не був таким складним, тим паче що ми підтримували весь час одне одного. - З Маттерхорн було складніше, - продовжує юний альпініст. - Це скальна гора, там потрібні навички скелелазіння. Ми постійно страхували одне одного. З обох сторін були обриви. У нас не було права на помилку. І ще було важко дихати, але ми впоралися.

Таким чином, Геннадію Копейці та Микиті Лубенцю підкорилися одразу дві

альпійські вершини.

- Мені подобається Микита. Він контактний, цікавиться багато технікою,

спорядженням та історією альпінізму. З ним приємно було спілкуватися. Він зараз технічно добре підготовлений. У нього велике альпіністське майбутнє, - резюмує Геннадій.

Микита Лубенець вчився в гімназії №95, після початку війни переїхав у Польщу. Там ходив до математичної школи. Паралельно захопився скелелазінням, спортивний клуб був поряд з домом.

- Зараз я живу в Нью-Йорку. Вчуся в школі, практикую скелелазіння двічі на

тиждень, плюс, займаюся у тренажерному залі. Мені 16 років, і я за віком не можу планувати сходження на інші вершини. Для альпіністів є на деякі гори вікові обмеження, - розповідає Микита.

- У наступному році знову піду в Альпи. А ось коли виповниться вісімнадцять років, планую підкорити Гімалаї. Буду шукати щось в США і Канаді. Тільки щоб вершина була не менше 7-8 тисяч метрів. Загалом, альпінізм для мене - це насолода процесом, в мене нема такого, що щось не подобається. Головне, я можу провести час у тому місці, де мене ніхто не чіпає. І це - гори. Я повинен думати тільки про них, а ще, як правильно поставити руки і ноги, причепити чи підстрахувати напарника, піднятися на вершину і озирнутися по сторонах. Повірте, такого краєвиду ви не побачите ніде! Я вважаю - це класно!

Єгор ДОБРИДЕНЬ

29.07.2026