ЛИСТОНОША КЛЬОПА

Іноді журналістські матеріали закінчуються крапкою, а іноді через певний час потребують уже трьох крапок. Історія, яка рік тому здавалася звичайним непорозумінням між пенсіонером і листоношею, несподівано отримала продовження і змусила подивитися на неї зовсім під іншим кутом.

Тоді йшлося про несвоєчасно доставлену пенсію, сьогодні ­- про гроші, які літні люди, довіряючи людині із сумкою листоноші, позичали їй. Збіг це чи ланки одного ланцюга ­ нехай розбираються правоохоронні органи. Але факти, про які розповіла читачка «Пульсу» Ганна Житник, змушують знову повернутися до публікації «Чому листоноша не приносить пенсію» і поставити запитання, на які досі немає відповіді.

Повертаючись до надрукованого

Трохи більше року тому в «Пульсі» вийшла стаття «Чому листоноша не приносить пенсію» (№17 від 23.04.2025 р.). У ній ішлося про мешканця мікрорайону Індустріального, 67-­річного пенсіонера Миколу Нікітіна.

Ліквідатор аварії на ЧАЕС і учасник АТО Нікітін переніс два інсульти ­- у 2020 та 2023 роках. Після другого повністю відновитися не вдалося: під час нашої зустрічі він насилу пересувався, спираючись на тростину.

За станом здоров’я, на початку 2025 року, Микола Нікітін вирішив перевести отримання пенсії з банку на пошту ­ йому важко без сторонньої допомоги діставатися банкомата, а листоноша повинна приносити пенсію додому. Але ні в січні, ні в лютому, ні в березні листоноша йому її не принесла. Тому в холод, ожеледицю та дощ йому довелося тричі, спираючись на тростину, ходити до 57­го поштового відділення, що на мікрорайоні Гірницькому, адже на Індустріальному пошти немає. Він намагався дізнатися, чому йому не приносять пенсію, на що у відділенні відповіли, що листоноша приходила, але їй ніхто не відчинив двері.

Але цього не могло бути, адже Нікітін практично не виходив із дому. У квітні він звернувся до нашої редакції, і ми знайшли «зниклу» листоношу.

-­ У нас виникло непорозуміння з Миколою Миколайовичем, -­ сказала тоді Марія Андріївна. -­ Але я обіцяю, що надалі приноситиму йому пенсію вчасно. Головне, щоб у мене був доступ не лише до квартири, а й до під’їзду (минулого разу я не змогла потрапити саме до під’їзду). Я вже двадцять років працюю листоношею у відділенні №57. За останні п’ять років у мене не було жодного конфлікту. Після закриття 78-­го відділення на Індустріальному я стала обслуговувати одразу два мікрорайони. На Індустріальному в мене багато пенсіонерів, є й такі, хто через хворобу взагалі не виходить із дому, хто зовсім самотній. Тому, якою б не була погода, я розношу людям пенсії, бо розумію: для багатьох це єдине джерело доходу.

Тоді вона здалася нам небайдужою людиною, і ми були впевнені, що листоноша говорить правду. Ми домовилися, що тепер вона приноситиме пенсію Миколі Нікітіну вчасно.

Стаття вийшла, скарг від пенсіонера більше не надходило. Здавалося б, це кінець історії. І хто міг припустити, що через рік вона отримає продовження.

поспівчувала і позичила гроші

Тиждень тому до редакції «Пульсу» з мікрорайону Гірницького приїхала 79-­річна Ганна Житник (на фото). Пенсіонерка повідомила, що стала жертвою «безсовісної людини», котрою, як виявилося, була та сама листоноша, що про неї йшлося вище.

­- Торік, 28 серпня, я сиділа біля будинку на лавці. До мене підійшла наша листоноша Кльопа -­ так ми, пенсіонери, між собою називаємо Марію Андріївну. Вона розповіла, що в неї захворів син, він зараз перебуває в лікарні, і що потрібна велика сума на лікування, але таких грошей у неї немає. Вона виглядала засмученою, мало не плакала. Я її пожаліла і сама запропонувала позичити їй 3000 гривень. Вона дуже дякувала, обіцяла ­ щойно фермер розрахується з нею за земельний пай, одразу поверне борг.

Те, що Ганна Пантеліївна запропонувала допомогу листоноші, яку знала не один десяток років і з якою ніколи не мала непорозумінь, не дивує. Вона вірила, що Марія Андріївна дотримає слова і незабаром поверне борг. Тим більше, земельний пай у неї справді був, адже жінка проживала в селі, за 60 кілометрів від Кривого Рогу. Вона навіть кілька разів приво­зила Ганні Пантеліївні молоко, сир або вершки й при цьому не брала грошей. Казала, що просто хоче пригостити.

­- А через два дні, 30 серпня, наша листоноша знову мені зустрілася, ­- продовжує Ганна Житник. -­ І знову була дуже засмучена. Сказала, що в неї нестача -­ 48 тисяч гривень, і її можуть звільнити. А цього ніяк не можна допустити, бо її син тяжко хворий, і його не можна забирати з лікарні, де він проходить інтенсивну терапію. До речі, він живе на сусідньому мікрорайоні Сонячному, мабуть, і мати жила з ним (не з села ж вона щодня їздила на роботу). Я знову її пожаліла і позичила ще 5000 гривень.

Поштарці поспівчувала не лише Ганна Житник, а й інші люди, яким вона протягом двадцяти років приносила пенсію. Хто ще позичав гроші, Ганна Пантеліївна поіменно не знає, але точно знає, що серед них була її сусідка ­ 86­річна Марія Полякова. Вона віддала листоноші 2500 гривень. Була ще одна пенсіонерка, яка позичила півтори тисячі, але їй Кльопа повернула борг майже одразу.

-­ А потім… наша листоноша звільнилася і поїхала до свого села, -­ продовжує співрозмовниця. -­ Це було влітку. Я телефонувала їй, питала, коли вона поверне борг мені та моїй сусідці. Вона відповідала: щойно їй орендарі заплатять за пай. Тобто восени.

Потім боржниця перестала відповідати на дзвінки Ганни Пантеліївни.

-­ Востаннє вона відповіла взимку, ­- згадує Ганна Житник. ­- Я почала наполягати, щоб вона повернула мої вісім тисяч, а вона сказала, щоб я не хвилювалася, що борг віддасть, щойно продасть поросят. І все. Я навіть хотіла поїхати до неї. Приїхала на автовокзал, і там дізналася, що потрібно доїхати 403-­ю маршруткою до села Пишне, а звідти ще два кілометри йти пішки до того села, де живе моя боржниця, бо туди громадський транспорт не ходить. Але я не дійду -­ у мене хворі ноги. Та й невідомо, чи вона зараз у селі, чи поїхала кудись. Два місяці тому, у квітні, вона нібито приїжджала на свою колишню роботу ­ до 57­-го поштового відділення, люди її бачили, але ж я цього не знала.

Питання совісті

Наша героїня не хотіла звертатися до правоохоронців і чекала, що їй добровільно повернуть гроші, цілих десять місяців. Але так і не дочекалася. Нещодавно Ганна Пантеліївна написала заяву дільничному. Але, як то кажуть, віз і нині там: поліція зараз, самі знаєте, чим насамперед займається, їй не до таких справ.

А тепер згадаємо чорнобильця та ветерана Миколу Нікітіна, якому Марія Андріївна не приносила пенсію, пояснюючи це тим, що то його не було вдома, то вона не могла потрапити до під’їзду. Його історія та історія Ганни Житник переплелися в часі. У Ганни Пантеліївни жінка позичала гроші у квітні 2025 року, а Миколі Нікітіну не приносила пенсію в січні-­березні того ж року. То, може, саме тому й не приносила, що вже витратила його гроші, а коли запахло смаженим, позичила в інших пенсіонерів і повернула? Звичайно, це лише припущення, але воно не здається таким уже неймовірним.

Двадцять років мешканці Гірницького (а згодом і Індустріального) довіряли Марії Андріївні найдорожче -­ не лише гроші, а й людську довіру. Пенсіонери відчиняли їй двері своїх квартир, розповідали про свої хвороби, ділилися своїми бідами й без вагань приходили на допомогу, коли, як їм здавалося, допомога знадобилася їй самій. Але саме довіра літніх людей виявилася найбільш беззахисною.

Якщо Марія Андріївна справді опинилася у складній життєвій ситуації, це можна зрозуміти. Не можна зрозуміти іншого ­- чому люди, які самі живуть на невеликі пенсії, досі змушені шукати свої гроші й чекати на обіцяне повернення.

Ми сподіваємося, що після публікації цієї статті листоноша Кльопа згадає не лише про власні проблеми, а й про тих, хто колись пожалів її та простягнув руку допомоги. Адже повернути борг ­- це не лише питання грошей. Це питання совісті.

Олена Черничкіна

01.07.2026