Праведники народів світу: криворіжці, які рятували євреїв
Праведниками народів світу в Вавилонському Талмуді, історія якого налічує понад дві тисячі років, називають людей неєврейського походження, які вели праведне життя та зробили багато добра для єврейського народу.
Звідки походить ця назва, хто може бути удостоєний такого високого звання та чи є серед Праведників народів світу криворіжці - про це ми розмовляємо з директоркою Криворізького музею культури єврейського народу та історії Голокосту імені М. Мармера Світланою Піддубною.
Світлано, коли було ухвалено закон про відзначення людей, які рятували євреїв?
- Ця ідея виникла після Голокосту, або, як його називають у єврейській традиції, Шоа (у перекладі з івриту - «катастрофа»), коли Ізраїль почав розшукувати своїх рятівників, щоб належним чином вшанувати їхню мужність.
Тоді було ухвалено закон, згідно з яким Праведниками народів світу визнавали людей, котрі рятували євреїв у роки Другої світової війни. Особливий акцент робився на тому, що ці люди усвідомлювали: вони рятують саме євреїв, а не партизанів чи політичних опонентів режиму, і знали, що за законами Третього рейху за це їм загрожує смертна кара.
Хочу додати, що почесне звання Праведника народів світу присвоює людям неєврейського походження ізраїльський меморіальний комплекс Голокосту Яд Вашем. У цьому списку є й близько двох десятків криворіжців, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв під час нацистської окупації нашого міста.
Розкажіть про цих людей.
- Усіх згадати в одній розмові неможливо, але про два пам’ятні випадки я розповім.
Одна з таких історій пов’язана з Олександрою Крюковою, мешканкою села Новолатівка Широківського району. В той час у цих місцях точилися запеклі бої, багато хат було зруйновано ворожою авіацією, а люди ховалися біля господарських споруд.
Олександрі тоді було лише 22 роки. Одного ранку під час артилерійського обстрілу вона забігла за хлів і несподівано побачила там пораненого молодого солдата. Він стогнав від болю, а його обличчя було понівечене настільки, що нагадувало суцільну криваву рану.
Дівчина вирішила врятувати незнайомця. Попри небезпеку, вона затягнула його до господарської будівлі, а коли обстріл припинився, привела сільського лікаря.
Лікар оглянув бійця, зробив необхідні маніпуляції та чесно сказав, що шансів вижити майже немає. Проте Олександра не здалася. У господарстві залишалася коза, і вона почала потроху відпоювати пораненого козячим молоком. Завдяки її турботі та наполегливості чоловік вижив. Згодом його знайшли радянські військові та доправили до шпиталю.
Врятованим виявився Вадим Сидур - боєць єврейського походження, який у майбутньому став відомим скульптором. До кінця життя він дякував своїй рятівниці та вважав її рідною сестрою. Сама ж Олександра після війни працювала в колгоспі в Новолатівці.
Ще одна історія пов’язана з Вікторією Харитоновою. До війни вона навчалася у Дніпропетровському виші, де й застала окупацію. Дівчина стала свідком масових розстрілів євреїв у місті.
Згодом Вікторія повернулася до рідного селища в Криворізькому районі. Через деякий час до неї звернувся її однокурсник Борис Ріфкін. Він благав про допомогу, адже як єврей міг будь-якої миті бути схопленим і розстріляним.
Родина Харитонових не відмовила хлопцеві. Бориса сховали у підвалі, де він переховувався протягом півтора року. Увесь цей час сім’я жила під постійною загрозою викриття, адже німці регулярно проводили обшуки та перевірки.
Після визволення селища Борис попрощався зі своїми рятівниками і поїхав. А наприкінці 1944 року Вікторія несподівано отримала лист із Вірменії від Раїси Ріфкіної. Жінка дякувала українській родині за врятованого брата і навіть надіслала його фотографію.
Ці історії справді вражають. Потрібно мати неабияку мужність, щоб наважитися на такий вчинок…
- Знаєте, мене завжди дивувало одне. Більшість наших героїнь майже ніколи не розповідали про те, що пережили під час війни і як, ризикуючи власним життям, рятували євреїв. У Радянському Союзі про такі історії не було прийнято говорити. Але справедливість усе ж перемогла, і суспільство дізналося про їхній подвиг.
Ось такими були Праведники народів світу мужніми, самовідданими та водночас надзвичайно скромними людьми.
17.06.2026