ВСІ СТРАХИ - З НЕВДАЛОГО ШЛЮБУ

Вперше Тамару я побачив в одному з центрів протидії домашньому насильству. Я був там за редакційним журналістським завданням. Вона тоді мала вигляд змученої жінки, старшої за свій вік. Принаймні, мені тоді так здалося.

Перекинулися парою слів, але від інтерв’ю вона відмовилася. Хоча я бачив, що їй потрібно вимовитися. Сказала, зараз не час і пішла. З моменту тієї зустрічі про­йшло не більше п’яти років. А нещодавно я випадково зустрівся з нею в супермаркеті, вона несла великі сумки з продуктами.

-­ Тамаро, невже це ви?

-­ Так, я, ось приїхала на два тижні в місто, провідати маму.

Виглядала моя давня знайома на всі сто, як говорять. Модна зачіска, одяг, і головне ­- погляд. Без остраху в очах. Навпаки ­- сміливий, десь зухвалий і по­жіночому кокетливий.

-­ Ви сильно змінилися, і в кращий бік, -­ не стримався я від компліменту.

­- Дякую, змінилася не тільки я, а й моє життя.

­- Ви вже не залежні від тих страхів, які переслідували вас, коли ми тільки позна­йомилися?

- Ні, не залежна, зараз я можу все розказати, якщо у вас є час.

-­ Звичайно.

Ми зайшли в кафе, замовили каву. І Тамара мені розповіла історію свого життя, яке свого часу забрало в неї майже всі сили і перетворило її на рабиню та боксерську грушу для биття. Далі ­ пряма мова.

-­ З Сергієм, моїм майбутнім чоловіком, ми познайомилися випадково. Я їхала в Дніпро здавати документи на вступ до вишу, а його місце було поряд з моїм. Він їхав у справах в обласний центр, навіщо, я вже не пам’ятаю. Ми познайомилися, обмінялися контактами. І все…

А коли я вже вчилася на другому курсі в університеті, Сергій мені зателефонував. Не знаю, чого він не зробив цього раніше, він не пояснив. Тільки запропонував зустрітися. Приїхав до мене в Дніпро, і ми гуляли цілий день і ніч, розмовляли.

Він мені тоді здався цікавим і добрим хлопцем. А підкорив мене тим, що майже кожного вихідного, а це тривало три останні роки, поки я вчилася, приїздив до мене в Дніпро. Він був дуже ласкавий, я бачила, як він спілкується зі своїми батьками і молодшою сестрою.

Як тільки я після навчання приїхала додому і влаштувалася на роботу, Сергій запропонував мені руку і серце. Звичайно, я погодилася.

Перший рік був найяскравішим, скажу вам, що медовий місяць у нас затягнувся. А потім я завагітніла, він зрадів і почав мені ще більше приділяти уваги.

Коли народилася донька, я була на сьомому небі від щастя. Але Сергій різко змінився. Став роздратованим, нетерплячим. До доньки майже не підходив. Намагався рідко бувати вдома, пропадав у своїх гаражах. Там вони з хлопцями влаштували автомайстерню.

Коли дитині виповнилося п’ять років, чоловік вперше підняв на мене руку. Пам’ятаю, він був незадоволений тим, що я подала на вечерю погано розігріте м’ясо. Я йому відповіла, що він може сам поставити до мікрохвильовки блюдо і розігріти його. Я в цей час взяла почитати книгу доньці.

А він мене вдарив. Звичайно, цим налякав дитину, я її тоді ще довго заспокоювала. Я його вибачила, адже, як мені тоді дійсно здалося, він і сам перелякався.

Але потім почалося справжнє пекло. Чоловік почав бити мене з будь­-якого приводу. Я кілька разів утікала до матері. Але він обіцянками повертав мене додому. Знала, що якщо чоловік один раз вдарить, то це не закінчиться ніколи. Але він мене немов зачарував. Чому не зверталася до поліції, не знаю. Думала, що все виправиться.

Але коли він підняв руку на дитину, я зібрала всі свої і дитячі речі та пішла. Цього разу не до мами, а до подруги. Однак він мене і там знайшов.

А потім я звернулася до центру і там пробула цілий рік. Від мами дізналася, що вона спілкувалася зі свахою. Свекруха сказала, що Сергій познайомився з якоюсь жінкою і поїхав разом із нею кудись на захід України. Тільки тоді я вперше полегшено зітхнула. Моя свекруха й досі не вірить, що її син підіймав на мене руку.

Зараз дитина живе з моєю мамою. А я два роки тому поїхала до Німеччини, влаштувалася там на роботу. Зараз у мене все добре, я зустрічаюся з чоловіком, він дуже добра людина, сам родом із Краматорська. Зараз працює у Німеччині, у тому ж місті, де і я. Хочу забрати до себе доньку, але… Як говорять, у мене залишилися всі страхи з мого невдалого шлюбу.

Поки не поспішаю, хоча мій новий кавалер не проти, аби ми жили всі разом. Я вже навчена, тому буду думати довго. Я впевнена, що всі жінки, які живуть з аб‘юзерами, знають, що треба тікати й не чекати, поки друга половина виправиться.

Це безнадійна справа, він ніколи не зміниться. Це як п’яничка чи наркоман. Він тільки буде тягнути з вас усі соки. Тому вирішуйте самі, чого ви хочете від цього життя. І чи довго ви так протягнете. Вирішувати вам. Тільки б не було занадто пізно.

Єгор Добридень

10.06.2026