«Хочу подякувати тим, хто мені допоміг»
Олена Петрівна - наша постійна читачка. Пенсіонерка мешкає в будинку №96 по вулиці Співдружності, який знаходиться біля дитячого майданчику, де 4 квітня загинули діти й дорослі. Це був найтрагічніший день у житті нашого міста з початку повномасштабної війни.
Зараз жінка мешкає сама. Вона ходить лише за допомогою ходунків, тому майже не виходить з дому. Коли стався вибух, пенсіонерка сиділа на стільці в спальні. Вибухова хвиля «пройшлася» через усю її квартиру наскрізь, вибивши вікна і з боку дитячого майданчика, і з боку двору, тобто у всіх трьох кімнатах та на кухні.
- Я сама не знаю, як мене не зачепило, - розповідає вона. - Я сиділа в спальні на стільці поруч із дверима і навіть не встигла зрозуміти, що це було. Мене, напевно, контузило, бо в перші хвилини після вибуху я навіть не могла піднятися. Потім потихеньку встала і пішла на кухню (знаходиться навпроти спальні - прим. авт.). Думала, там вікно ціле. А там була дірка замість вікна. У другій спальні вирвало балконний блок, у залі зірвало двері з дверних петель і вибило вікно. Я побачила, що розбилось велике дзеркало в коридорі, а невелике, що у спальні, дивом залишилося ціле. Зіпсовані меблі - їх посікло склом. Вся підлога була ним засипана.
- Десь хвилин через десять після вибуху я почула дзвінок у двері. Відчиняю, а там - двоє поліцейських. Один питає: «Ви живі?». Відповідаю: «Не знаю», - продовжує пенсіонерка. - Він оглянув мене з усіх боків. Запитав, чому мої руки в крові? Виявляється, мене поранило в ногу, але я цього не помітила. Кров із рани текла і я, видно, торкнула її ненавмисно, от і вимазала руки.
Поліцейські зупинили кров, обробили рану, надали наляканій жінці першу допомогу, запропонували проводити її до «швидкої».
- Але я відмовилася. На вулиці було багато поранених (я чула і їхні крики, і крики їхніх рідних), їм «швидка» була потрібніша, ніж мені, - каже наша читачка. - Поліцейські взяли з мене обіцянку, що якщо я погано почуватимуся, то сама викликаю «швидку». Дякувати Богу, вона не знадобилася.
Волонтери забили Олені Петрівні вікна ОСБ. Допомогли винести ящики зі склом. А прибратися у квартирі допомогла її добра знайома Світлана Іванівна разом із сином.
- Я хочу подякувати поліцейським, волонтерам, Світлані Іванівні та її сину, що допомогли мені, - каже жінка. - Вже приходила комісія із райвиконкому, пообіцяли вставити вікна. Я дуже сподіваюся, що про мене не забудуть. Хочу висловити співчуття сім’ям загиблих і бажаю якнайшвидшого одужання пораненим.
Олена Чернічкіна
16.04.2025