Наш «Роялькит» поборется за путёвку на «Евровидение»

В конце октября «Суспільне» назвало имена тридцати шес­ти украинских исполнителей, которые вошли в лонг­лист Национального отбора на участие в песенном конкурсе «Евровидение­2023». В число счастливчиков попала и криворожская музыкальная группа «Роялькит». Интересно, что для наших земляков это ­ не первая попытка подняться на музыкальный европейский Олимп. Ещё в 2016 году группа пыталась покорить сцену национального отбора с песней «Нава».

 

    Лонг-­лист «Евровидения» ­- это этап национального отбора, который предваряет попадание исполнителей на прямые эфиры. Накануне оглашения списка финалис­тов национального отбора наш журналист пообщался с фронтменом группы «Роялькит» Романом Гаманом.

- Роман, за яких обставин з’явилася ваша група?

  - Моя музична кар’єра розпочалась у складі криворізького гурту «Mournful Gust». Цей колектив одним із перших в нашій країні розпочав грати англомовну дум­метал музику. Саме в «Mournful Gust» я, будучи гітаристом, отримав перший сценічний досвід. Коли історія моєї співпраці з гуртом підійшла до свого логічного завершення, я розпочав писати авторські пісні.

   Історія «Royal Kat» (в перекладі з англійської ­ «Королівський кіт») розпочалась у далекому 2011 році. Спочатку це був проект однієї людини, тобто мене, який був направлений на створення англомовного продукту. В той час я розпочав активно писати пісні, складати музику, освоювати різноманітні музичні редактори, вчитися грі на тих чи інших музичних інструментах.

   Трошки пізніше я, будучи поціновувачем фолк­музики, відвідав міжнародний фестиваль етнічної музики та ленд­арту Шешори. На ньому я вперше почув живе звучання пісень гурту «ДахаБраха», від яких віяло справжнім, стародавнім українським корінням. В захваті я був і від композиції несправедливо забутої і, на жаль, історично недооціненої групи «Полікарп», пісні якої були цікаво зроблені в плані аранжування.

   Виступи двох зазначених виконавців дуже сильно мене вразили. Вони відкрили мені очі на те, наскільки гарно українська народна музика може звучати у сучасному виконанні.

   Саме з тих пір у мене з’явилось бажання займатися створенням етнічної музики. З цієї причини я прийняв рішення змінити музичний стиль проекту, його назву і мову виконання пісень. Власне, назва «Роялькіт» адаптувалась від «Royal Kat» саме для того, щоб створювати суто україномовну музику.

- Під час перейменування групи на «Роялькіт» до її назви був доданий м’який знак. У чому причина?

- Мені здалось, що англомовне слово Royal (з англ. ­ королівський) співзвучне україномовному слову рояль, який де­факто є королем музичних інструментів.

- Перші кроки вашого музичного колективу можна назвати вдалими?

   - В 2013 році я співпрацював з музичним гуртом «Practical Senses», який згодом перейменувався на «Практичні почуття». Саме з цими музикантами я розпочав проводити репетиції моїх пісень. Перший альбом я писав вдома і він, на мій погляд, був дуже слабким як в плані аранжування, так і вокально. Тим не менш, він був зроблений з душею.

   Під час роботи над другим альбомом я ходив по львівських книгарнях і вишукував збірки народних пісень з нотами. Я намагався знайти щось дуже давнє, рідкісне і непопулярне, щоб якимось чином виштовхнути його в медійний простір. Я міркував так: навіть якщо народна творчість видозміниться, її глибинна суть залишиться незмінною.

   Альбом «Житіє гуцульське» був написаний фактично на колінці. Так одна частина треків, які увійшли до альбому, була записана в студії, в той час як друга писалася в домашніх умовах. Коштів на зведення в професійній студії у нас не було, тому цим я займався самостійно, так, як умів. Не дивно, що саме через відсутність грошей наш наступний альбом вийшов більше, ніж через чотири роки після «Житія». Саме в той час стало зрозуміло, що для покращення якості нашої музики в неї потрібно вкладати багато грошей.

- Зараз ваша музика вам приносить гроші?

- На даний час ­ ні. Творчість потребує грошей, причому дуже багато. Не дивлячись на невідповідність існуючої фінансової ситуації нашим бажанням, ми намагаємося не опускати руки. Всі члени нашого гурту ­ дорослі люди, які розуміють, що краще цим займатись, ніж не займатись взагалі нічим.

- Яким музичним інструментам ви віддаєте перевагу?

   - Насправді в наших піснях звучить багато народних інструментів. Особисто я граю на гітарі, мандоліні, сопілці, дудочці, флейті і тилинці.

- Де ви навчались грі на музичних інструментах?

- Ніде, я - самоучка. Справа ось у чому: якщо мені подобається звучання тих чи інших музичних інструментів, якщо вони здаються мені цікавими, я розпочинаю грати на них. І роблю це до тих пір, поки не навчуся. Не дивлячись на це, я не можу назвати себе супер інструменталістом. Я граю багато на чому, але я не можу сказати, що роблю це дуже круто. Тим не менш, цього достатньо для того, щоб писати душевну музику.

- Хто, крім вас, входить до складу групи?

   - Гітарист Євген Костніков, барабанщик Олександр Мельников, бас­гітарист Павло Руденко, трубач і акордеоніст Вадим Дзюнзя, бек­вокалісти Анастасія Павлова і Ольга Кримська, звукорежисер Юрій Вахненко і менеджер гурту Євген Павлов.

   «Роялькіт» ­- це не просто ватага людей, які вміють грати, це свого роду секта. Якщо та чи інша людина не поділяє наших цінностей, ми навряд чи будемо з нею співпрацювати.

- Який посил ви намагаєтесь донести до слухачів?

   - Колись я відповідав на це питання так: мета «Роялькіт» полягає у тому, щоб закохати слухача в українську музику. Я не скажу, що з тих пір мета якось змінилась, але зараз додаю, що по­справжньому гарна музика має змінювати щось всередині людини. Якщо той чи інший музичний продукт ніяк не впливає на людину і носить суто розважальний характер, то він не несе для «Роялькіт» ніякої цінності.

- На тлі чого у вашому колективі можуть виникати розбіжності між учасниками гурту?

- Інколи ми не сходимся в думках з приводу аранжування тієї чи іншої пісні. Іншого разу когось із нас може не задовольнити те чи інше музичне рішення. Але, як правило, всі розбіжності вдається подолати під час репетицій.

- Як часто «Роялькіт» проводить репетиції?

   - Через те, що всі учасники гурту мають роботу, ми намагаємося збиратись по три рази на тиждень. Тим не менш, дуже часто так не виходить, і ми бачимось лише двічі на тиждень.

- Що ви пишете у першу чергу: тексти пісень чи музику до них?

   - Все дуже ситуаційно. Ти або пишеш текст і шукаєш до нього музику, або навпаки маєш гарну мелодію, яка спроможна створити певний настрій, через який і народиться текст.

- Роман, розкажіть про вашу першу участь в національному відборі до «Євробачення­-2017»?

   - У 2016 році стало відомо про те, що участь у національному відборі можуть взяти взагалі будь­які українські артисти. Ми вирішили спробувати і відправили заявку на участь. Ми тверезо оцінювали ситуацію і прекрасно розуміли, що пісня «Нава», яку ми презентували у тогорічному національному відборі до пісенного конкурсу, не підпадає під формат «Євробачення». Тогорічний відбір проводився в режиме онлайн і по великому рахунку являв собою студійний концерт.

- Якої мети ви тоді прагнули досягти?

    - Говорячи відверто, це була спроба підняти рейтинг нашого гурту і рівень його пізнаванності. Слово «Євробачення» саме по собі є тільки інформаційним приводом. Ми розсудили так: якщо назва групи якимось чином бути прикріплена до бренду «Євробачення», про неї будуть писати і говорити. Звичайно, глобальна ціль «Роялькіт» ­ популяризувати українську етнічну музику, зробити так, щоб вона була пізнаваною у всьому світі. Але при цьому ми хочемо задовольнити і свої артистичні потреби.

- «Роялькіт» потрапив до лонг-­листа Національного відбору на участь у пісенному конкурсі «Євробачення­-2023». Розкажіть про цю подію.

- Всього на участь у національному відборі на «Євробачення» в цьому році претендувало близько 300 виконавців зі всієї України. З них обрали 36 виконавців, які потрапили в лонг­лист. Після цього щасливчики були запрошені на закрите прослуховування у Київ. Воно проводилось задля для того, щоб зняти на камеру виступ усіх учасників.

   Відповідно, Дмитро Шуров, як музичний продюсер «Євробачення» в цьому році, побачив усіх артистів наживо. Він налаштував нас на домашній лад. До шорт­листу потраплять тільки ті композиції, в яких колегія суддів національного відбору розглядить найбільшу перспективу на перемогу в «Євробаченні».

   Назву пісні, з якою ми хотіли б підкорити «Євробачення», ми до останнього триматимемо в секреті. Скажімо так, ми відстрілялися і тепер чекаємо результатів. За роки існування гурту я привчив себе передчасно не радіти тим чи іншим подіям. Тому я не готуюсь розчаровуватись і в той же час не готуюсь радіти. Я вважаю, що «Роялькіт» мусить взяти своє.

Владислав ВОЛОБОЕВ