Ми з України!

Доброго дня, шановна редакція газети «Пульс». Ми з України!

Пише вам бабуся Лєна. Хочу розповісти вам про свою громаду с. Новоіванівка. З перших днів війни всі ми згуртувалися і почали допомогати теробороні і захисникам нашої України­матінки.

11 березня загинув мій дорогий внучок Владислав в с. Орловка Херсонської обл. Його ховали всім селом і Тернівським районом. Від села і до кладовища всі стояли на колінах, віддаючи дань пошани воїну­герою.

Мій син служить в рядах української армії. Вся наша сім`я бере участь в допомозі воїнам і переселенцям. Моя невісточка Оля з подругами, двома Оленами, допомагають волонтерам.

Громада села відремонтувала бомбосховище. Люди плетуть маскувальні сітки, готують їжу хлопцям з тероборони. Всі жителі допомагають грошима, одягом, продуктами, медикаментами. Всіх згуртувало горе нашої матінки­України. Гроші перечисляють навіть з закордону ­ ті, хто виїхав з дітками. Оля з дівчатками купляють на ці кошти тепловізори, рації, берци. Шиють підтримки для броників, балаклави, маскхалати. І все відправляють на фронт нашим хлопцям­захисникам. Хочу відмітити нашого волонтера Сергія. Він доставляє все це на передову.

Мої подруги, яким за вісімдесят, не відстають від молодих. Це бабусі Галя, Ліда, Марія, Віра. Вони в’яжуть шкарпетки, ріжуть стрічки для маскувальних сіток. Кожної волонтерської відправки на фронт несуть продукти, гроші, щоб тільки скоріше закінчити цю кляту війну. Щоб орки не нівечили наші міста і нашу землю, не знущалися з мирних жителів. Бабусі вже перенесли в своєму житті і війну, і голод, і холод. Ми всі українці, і перемога буде за нами. До Кривого Рогу не зайде ні одна орка. Ми переможемо.

Всіх обіймаю і дарю свою материнську любов. Всіх цивільних я називаю героями невидимого фронту! Всі військові ­ наші герої. Синочки, ми вас любимо і чекаємо до рідних домівок з перемогою, живими і здоровими.

Слава Богу! Слава Україні! Героям слава! Хай живе вільна Україна!